Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная - Евгений Дятлов

Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi ми пiд калиною —
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, — срiбною хвилею
Стелеться в полi туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, —
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босiї
Змочиш в холодну росу:
Я ж тебе, вiрную, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тихо — нi вiтру, нi хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, мов жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, —
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, —
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання — за грiх?